Мчали коні стор.109

нові рідкого борщу з кропиви, врізала скибку черство¬го хліба,
— Звиняй, що таким годуємо, самі таке їмо.
— Та я й цього не з’їм — боюся об’їстися, бо я та¬кий голодний та змучений. Так мені від голоду пога¬но, що я до вас заїхав, бо до своїх не було вже сили.
— Та їж, їж! Балакаєш. Спочатку годиться поїсти, а тоді вже балакати.
В гостя тремтіла рука, і з ложки льопалось на ви¬шкрябані дошки столу, то стара відвернулась до печі, а Іван почав крутити цигарку і не дивився по боках.
— Боже милостивий, я вже дома… От і собака… Ми ж із ним усю дорогу пройшли. А кінь ваш був у того кавказця гидолового… Ваш Куцон весь час коло того кавказця крутився. Де кінь, там і собака. Я, бува¬ло, неподалік того чорта-абрека, то він і спав коло ко¬ней своїх — їх у нього четверо було. І всі не гірше ва¬шого! Тільки ваш не такий смирний. А він тих коней доглядав — завжди чисті, ситі. Додому їх гнав. Я так, приглядаюсь,— раз Куцона він канчуком уперіщив, і той аж перевернувся, а потім устав і кудись зник. Куцона я більше й не бачив. А кінь став дражливі¬ший… Аж тут відлига. Ну, денікінців червоні женуть, денікінці драпають, а нас, що мобілізували з підвода¬ми, як що — «в расход». Як я настрахався! Переїзди¬мо по кризі, значить, річку. Згори така валка на кригу пре, що жах! Ну, думаю, під кригу піду зі своєю під¬водою. Не втечеш, бо вони всі чвалом сунуть. Тут неда¬леко, бачу, той сучий кавказець свою батову веде — на першому сам, на трьох нікого. До нього чіпляються, щоб сісти, та тільки коні ж у нього які, та ще й шашку наголо тримав — нікого не підпускає. І вже як дійшли на середину, може,— ваш як рвоне! І обірвався з при¬в’язі! І назад! Проти руху! Ех, той кавказець як за¬вищить і свого коня завертати! А кінь і впав, бо згори вола, а знизу крига, та ще слизька. Кінь впав і прида-
,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *