Мчали коні стор.110

вив йому стегно, а він підвестись не може, коли тут ваш Куцон. І як кинеться на того кавказця проклято¬го, і як почне його рвати! Ну не собака, а вовк! Тут другий кавказець підлетів на коні і з карабіна по ньо¬му разів три стрелив, а не влучив… Далі не бачив, бо мене дончаки по спині прикладом: «Чого коней при¬тримуєш?!»
— Вони обоє вночі й прийшли додому,— від горщи¬ків озвалася стара.
— Мені люди казали, що кінь знов у вас… А в мене ота шкапа нещасна. Моїх коней вже нема… Вовки та лисиці їх луплять. Оце єдине, що знайшов… Кепські мої справи… Кінець хазяйству… Ну який я господар з оцією конякою, га?
Іван запалив од вугілька в печі бакунець, а гостеві подав тютюну й папір.
— Та не журися… Якось тобі допоможу… Ти окли¬гай, і поїдемо в степ коней ловити. Од мого ніяка не втече!
— У нього ж бабки слабі… Мо\ не треба?
— Та хіба ж тільки коня гонити, а свого розуму й не докладати? Підпустимо до якоїсь здичавілої коби¬ли, а вона тоді вже наша!
— Хитрі ви всі, аж заздрісно, їй-богу.
І гість устав з-за столу, хитко пішов до старої, руки їй цілував і дякував та все приказував:
— Ви мене звиняйте, що я такий… Тільки слабий я, та од їжі й цигарки геть п’яний… Гірше, ніж од сиву¬хи. А бодай вони були прокляті, щоб із них жоден до¬дому не вернувся!..
І гість сів на свою підводу, виїхав із двору, а Іван зачинив за ними ворота. Обсмикав сорочку, краще за- тяг паска, поправив обріза та й пішов до свого Гладіа¬тора, щоб прогуляти. І рудий Куцон біг за ним. Ішов і по боках не дивився, наче й голови не зводив, а все нюхтив повітря чорним носом.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *