Мчали коні стор.113

іржучи, кобила з’явилась із улоговини. Морда запіне¬на, зуби вишкірені, грива розвіяна.
Куцон кинувся з гавкотом до кобили, але вона його не злякалась.
Пес ледь вивернувся з-під її копит та й собі тікати!
Кобила кинулася до лошатка, іржала, винюхувала його, підштовхувала мордою, щоб воно спускалося швидше в опадку.
Але лошаткові заважав шкіряний пасок, а кобила цього не розуміла.
Вона підбігала до лошати та іржанням кликала його з собою в степ.
А лоша тільки наполохано їй гикало й поволі ска¬кало на спутаних ногах.
Малий спинився.
Куцон загарчав і загавкав на кобилу.
Приплентався чоловік зі збруєю та линвами і став дивитись, як кобила намагається повести за собою спутане лоша.
Кобила відходила з лошам хоч і поволі, а все далі й далі в степ. І чоловік, і хлопчина, й собака сунулись за нею, але близько не підходили до неї, бо вона ска¬жено кидалась на них.
Іван верхи на Гладіаторові, клянучи з розпачливими зойками все на світі, підскакав до них верхи.
— А бодай йому, бодай! Щоб мені сонця більше не бачити — ледь з отими кобилами жереба не загубив! А бодай йому!
Лице в Івана було нещасне, перекривлене, і, як і в Сави, на кінці носа висіла прозора крапля.
— Чого штани тримаєш, дурню божий?! — заволав Іван, бо йому треба було на комусь оскомину збити.— Що, од страху й очкура загубив?
— Та… я лоша спутав, а кобила… ледь не загризла мене…
— Га?.. Я й не те! Підпережися»! — Іван різаком

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *