Мчали коні стор.116

— Ану, малий, бігом, що там таке? Як все гаразд — свисни!
— Дай наган! — простяг руку малий.
— Тримай! — Іван витяг з кишені нагана — в са¬мого за паском стирчав обріз. І вслід малому пробур¬мотів : — Гидолової віри дитина — все йому до оружжя руки липнуть!
Одначе малий не свиснув, як було домовлено з Іва¬ном, а за якийсь час вискочив з-за яблунь, стрибаючи з ноги на ногу, що й не було видно, що він шкутиль¬гає. Біг, скакав, розмахуючи наганом.
Іван, як побачив отако малого, схопив повід кобили, скочив на Гладіатора і пустив його риссю. І кобила побігла, а за нею маленьке лошатко Буланко. І вся ма¬ла батова поспішила за верби. Але малий спинився і закричав Іванові:
— Куди ти? Куди ти?!!
А Іван вже обріза стис перед грудьми. Він обернувся до хлопця, і той закричав йому:
— Наші приїхали! Наші! Наші!
— Тьху на твою голову, чортеня дурне! Я ж тобі сказав, свисни, як все гаразд. А ти біжиш! Я думав, що банда яка, чи що… Тьху!..
Іван тоді повернув коней, коли під’їхав до малого, то кинув йому повід кобили і сказав:
— Веди, бо Гладіатор її не любить… Щоб не покусав її бува…
Іван з небожем вгору пішли, ведучи коней на пово¬дах.
І мале лоша бігло за малим і тикалося йому в ру¬ки своєю борідкою пухнатою на нижній губі.
На подвір’ї троє коней під сідлами було припнуто до конов’язі.
Гладіатор заіржав голосно, загоготів так, що луна покотилася над їхнім кутком і відбилась в розвалених хатах, що стояли з того краю яру.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code