Мчали коні стор.120

шию коня і тримався в сідлі. Пустив Гладіатора до во­ріт.

Як з усього розгону осадив коня, скочив на землю, то всі побачили, що він геть білий і підтягує трохи вгору плече забинтованої руки і так кривиться. Але побачивши стурбоване обличчя старої, Цюцько вмить посміхнувся і поляскав коня по грудях, якого малий вже прихопив за повід.

Ох і коник! Ох і коник! Мені б такого коня!

Баба Марфа запросила їх всіх до хати. Всі посідали за стіл.

Тільки малий не пішов — вичищав, напував Гладіа­тора. І за малим, наче за своєю мамою, бігав сюнько кошлатий. А його матір, гніда кобила, визирала із стай­ні, зорила темним оком, занепокоєно іржала.

Малий почистив і напоїв тих коней, на яких при­їхали дядьки, і накидав їм свіжої трави. Перевірив на них всю збрую. Передивився на них підпруги, пі слища, тороки. І отако малий порався з кіньми, поки в хаті підобідували його дядьки і вся родина.

А тоді вийшла баба Марфа і сказала:

Дитино, іди швиденько! Що-небудь попоїж, бо вже дядьки їхатимуть у город коня віддавати у вій­сько.

Малий побіг до хати швиденько, навіть руки не спо­лоснувши. Лошатко за ним кинулося та й стало біля дверей, зазираючи в сіни, а потім почало розглядатися на руду окостувату кішку, яка сиділа на призьбі і вми­валася.

І за якийсь час з хати всі повиходили і були з кара­бінами за плечима, при шаблях Цюцько і Назар. І на їхніх поясах обвисли гранати.

Іван зняв з Гладіатора дерев’яне сідло і засідлав собі низеньку кобилу, ту, другу, яку він другого разу зло­вив.

Брати виїхали невеличкою батовою з двору. І на Гла

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *