Мчали коні стор.121

діаторові сидів їх небіж у новій сорочці блакитній, а на голові в нього був Іванів кашкет з лискучим ко­зирком. Козирок закрив би йому, певно, очі, якби не затримувався на вухах. Як виїздили з двору і малий виїздив останнім на Гладіаторові, то лошатко підбігло до нього і хотіло вийти за ним з двору. Хлопчик нахи­лився з Гладіатора, відтрутив лошатко рукою, махнув на нього рукою і крикнув Куцонові:

Куцон! Куцон!

Куцон, метеляючи хвостом, вибіг із затінку, і малий показав на лоша рукою і крикнув:

Заверни!

І Куцон підбіг до лошати і почав його заганяти на­зад на подвір’я. Ще малий крикнув Куцонові:

Стережи його!

І пес сів перед лошам.

І коли лошатко порвалося за кіньми, пес загарчав.

Як виїхали на вулицю, малий піднявся в стременах, викинув угору руку з наганом і бабахнув у повітря.

Мати, чорна присадкувата молодиця, вибігла і за­кричала :

Ось я тобі покажу, чортів сину! Ще тільки раз мені вистріли, я тебе додому заверну. І вуха намну то­бі, щоб по-дурному не забавлявся…

Савка обернувся до малого і пальцем показав йому. Хлопчик нехотя віддав наган дядькові.

Тільки, Саво, я ж тебе прошу, ти йому не давай зброї! — закричала їм услід молодиця. А дядько Сава показав їй рукою, щоб вона заспокоїлась і не хвилю­валась.

І невелика батова такою бадьорою риссю потупотіла вниз по глинистій дорозі, і, коли вони спустилися вниз до звороту, де починався піщаний яр, тупотіння те про­пало, мов усмокталось у пісок.

Раптом високий чистий голос, це був Цюцьків голос, завів старовинну пісню: «Ой коню, мій коню…»

І хрипкі високі голоси, то були голоси дядьків малого, Назара, Івана та Савки, і ті голоси підхопили пісню.

І вже за який рік уперше над цим нещасливим кут­ком, на якому не одна хата дивилася вибитими шиб­ками і не одна стріха загнивала, вперше почулася піс­ня. Хоч і сумна пісня, але вже не п’яна, не відчайдуш­на, не здичавіла, а просто пісня тверезих людських голосів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code