Мчали коні стор.123

З вулиці чути повільне, важке й тягуче рипіння воза. На цупкий телячий міх лягають одна за одною літери, і на розлінованих сторінках чітко стають євангельські вірші.
Бовкає на погреб тонкий дзвін божниці Святих апос-толів. Через деякий час розчиняються двері, і на порозі стає височенний чоловік з червоно-буряковим лицем і ясно-ясними блакитними очицями.
— Слава спасителю нашому Ісусу Христу, святий отче!
Книжник зводить темні очі від харатеї.
— Святий Книжнику, — чолов’яга блаженно по-сміхається,— ти все пишеш? А я збираю мерців і скла¬даю в скудельницю на Пропастях.
Матвій мовчить.
— Сьогодні вже відвіз дюжину,— посміхається бла-китноокий чоловік.— Є й пухлі. Кору їдять і мох, як зайці, хе-хе! На висохлій Дряні всіх пуголовків вило¬вили. Погибель і голод! Хе-хе-хе! Слабий ти, святий от¬че, і лице твоє світиться. Помреш? Я тебе окремо похо¬ваю, квіточки посаджу. Ти які квіточки любиш, святий отче? А, я забув, що ти мовчиш… Ну, я пішов, мене мої мерці чекають… Треба поспішати, а то їх собаки об’їдять. Як вони тоді перед боженькою стануть?
Блакитноокий візник посміхається і задкує за двері. Потім чути гуркотіння порожнього воза по дубових ко-лодах вулиці.
Книжник дістає порошок криваво-червоної кіноварі, починає розводити з рідким вишневим глеєм, щоб за-фарбувати буквиці. Але відчиняються двері, і, хитаю¬чись, входить худа, мов мара, жінка.
Падає на коліна. Не підводячи голови, благає:
— Змилуйся! Поможи! Первісток мій гине. Пропало молоко моє! Сосці зсохлися! Кору липову і соснову їмо. Дай трохи, хоч трохи меду! Врятуй мого перві¬стка!

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code