Мчали коні стор.128

…Згорблений Книжник пише щ полях ДІЯНЬ пиосто- лів: «…бяше: по торгу трупів, по уліцах трупі«, т по­лю трупіє, не можаху пси ів’єдати человек.

З вулиці чути рипіння неампщопих коліс. Він при слухається до того звуку і виводить: ..і простимі му­жа блага і смиренна возити мертвеца. Тако беммростіш но влачаша по всі дні і наполиі до верха…»

Коли мніх дописує останню літеру, па Прусській вулиці бовкає тонкий дзвін божниці Святих апосто­лів.

Тепер на черзі вірші євангелія під Матвія, і Книж­ник посміхається і подумки говорить сам до себе: «Книжнику, Книжнику, ось вірші свого патрона писа­тимеш… І не один раз… І мови ти знаєш… виповнилась мрія твоя отроцька — можеш писати, можеш читати іноязичні книги і сам можеш складати книги… Та тільки страшна сила суне на всіх людей із степів хі- новських, і хто зна, чи лишишся ти сам і чи лишить­ся хтось, щоб читати книги?.. Ти бачив у два ока їхніх вивідувачів, ти бачив… Але тобі ніхто не йме віри… Яка ж ти, моя доле, дивна — від самого початку ти в таємницях… Було твоє життя подвійне… Ні, не подвій­не!.. Було мовби ланцюг із ланок: одна ланка — кни­ги і письмо, келії та монастирі; друга ланка — зброя і шалений лет коней, бойовища і дороги, дороги!.. А ко­ні які! Шалені коні… А де все зараз?..

А де мій кінь?

А де мій ніж?

А де вузда?

А де сідельце золотев?

Книжник заплющив очі, 1 захитався на лаві, і вору­шив вустами, і розгойдувався. І все відступало від ньо­го, і ніби повівав золотий павітер. Ніби обвівав його

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code