Мчали коні стор.131

терну. Дніє, і над бакаїною легеньким димком коли­вається туман. Далекий чвал коней.

І от з другого боку улоговини з’являється одинокий кінь. Матвійко зразу впізнає — це його кінь!

Гухають м’язисті тіла в страшному ударі! Очі нали­лись кров’ю! Жовті зуби! Піна! Хрип!.. Тонка шку­ра чужинця розбита на грудях. Його кінь намагає­ться вгризтися вожакові в горло. Вожак падає на пе­редні, блискавично розвертається і підкидає щосили задні ноги. Його кінь хитається і поволі відступає за струмок, підіймається по трав’янистому схилу горба…

Матвійко й дід вирівнюють кінську шкуру з голови та шиї. Дід вставляє туди кілька прутиків, і вона роз­правляється, вигинається, наче шия справжнього ко­ня. Воші крадькома спускаються вниз. Обдивляються кожен кущик, обмацують ногами дно. Дід показує Матвійкові його місце, а сам скидає сорочку. Надягає на голову й плечі високу кінську маску.

І ось в зарості рогозу обережно ступає дивна істота з голими людськими руками та спиною, а шия кінська, і на тій гривастій шиї похитується кінська морда. При- зивне тихе іржання. Ніякої відповіді. Дід ірже голос­ніше, підробляючись під голос кобили.

Здалеку чути іржання самотнього огира. Голосніше, голосніше… Він летить, він скаче! Йому призивно ірже коняча маска із водяних заростей. Ось він біля бокаї- ни, підскакує до кущів! І раптом вгору підіймається дід та ірже гнівним, лютим голосом жеребця. Кінь лун­ко гогоче. Зводиться сторчма. Але замість коня перед ним мигає тонка звивиста змія і зі свистом боляче стис­кує горло. Задуха, дикий біль і якась нагла сила ва­лять тварину в зарості рогозу. Кінь пружиться звестися, але в грудях нема дихання, зір тьмариться червоною завісою. Він січе копитами, але ось і ноги стискає гост­рим болем. Чим сильніше він пручається, тим дужче

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *