Мчали коні стор.133

Як за мастю, то справжній гьок, як кажуть у Лу­комор’ї!

Так, так, Маріє! Ти тільки подивись, яка в нього лебедина шия А які ноги? Тільки у такого справжньо­го гьока чорні копита, бабки, п’ясть, а далі йде сіре з яблуками! А грива й хвіст — чорна смола! — Дід пере­пинився і додав:—Ти, стара, не турбуйся — торкам заплачу хутром, на їхньому боці вкосимо сіна, та й наше буде до всього…

У той день, як Матвійко вперше проїхав на своєму Гьокові, старий Іван подарував йому справжню зброю — сулицю з довгим сталевим клюгом та два обушки. Один обушок був бронзовий на сировиці, при­в’язаний до дерев’яного держака, а другий — тільки гирка, виточена з лосиного щільного рогу, на шкіря­нім паску, з другого кінця якого була петля, щоб одя­гати на руку.

І Матвійко почав вправлятись з обушком. Розкру­тить, що аж гирка гуркотить і зливається в жовте ко­ло, а тоді як вгатить по паколу, що аж кора трісне, їде дібровою, примітить низький жолудь і намагається його збити з одного удару. Спочатку важко було — то слабенько розкрутить, то засильно, то сировиця заплу­тається в гіллі. А разів зо два так сам себе лупонув по лобі, що аж джмелів слухав.

Далі справа пішла добре — на скаку він попадав гиркою по найменшому сучку, тільки кора крихтами прискала на всі боки.

Матвійко побачив вершників, коли він одного тихого осіннього ранку гуляв з Гьоком.

Діду! їздці до нас простують!

Заведи коня в стайнюі — наказав дід.— Винеси мені обушок та ратище!

Матвійко подав дідові обушок, і старий звичним ру­хом натяг петлю на руку, А ратище старий поклав на гаки під стріху.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code