Мчали коні стор.136

став навколішки і молився разом з ним. Нарешті ска­зав йому: «Сотнику! Ти пам’ятаєш мене, свого колиш­нього закупа? Твій зять-торчин Іосиф Кюверчин за­брав у мене неправдою і силою коня… Допоможи ме­ні!..» Але він ні слова не відповів. Аж тут зайшов чор­норизець і сказав мені: «Рабе божий, не відволікай від молитов нашого брата! Він зрікся мови з людьми і з тобою розмовляти не стане…» Я пішов до храму і по­ставив свічку перед образом божої матері, а потім по­їхав через пущі в Київ. Поки знайшов будинок тисяць­кого, почало смеркати. Воротарі сказали мені, щоб я прийшов завтра вранці, і порадили їхати до Подільсь­ких воріт, бо там є недорогі ночівлі та стійла для коней. Було вже зовсім темно. На вулиці підійшли до мене двоє і спитали, куди я їду. Я їм пояснив. Раптом один схопив коня під узду, а другий вчепився в мене. Я від­кинув напасника, але звідкілясь зразу ж набігли лю­ди і стягли мене з коня, пов’язали і притягли в якийсь льох. Почали допитуватись, до кого я приїхав з вістя­ми від диких половців. Говорили мені, що я лукоморсь- кий гонець, питали мене, в кого я повинен зустрітись із половцями суздальських князів. І я сказав їм, що приїхав, щоб повернути собі коня. Але мене почали шмагати. Та що я їм міг розповісти? І тоді мене кину­ли в глибокий поруб. До мене впхнули якихось двох половців, і ті не витримали і задихнулися. Мене витяг- ли і питали, про що ті двоє мені говорили перед смер­тю. А я сказав їм, що вони в мене просили води. Тоді мене підвісили до балок і пекли смолоскипом. Я мов­чав, аж поки не зомлів… Отямився на подвір’ї, огород­женому височенним тином. Стоять наді мною двоє — той, що весь час мене допитував, і другий чоловік у чорній киреї. Щось мені знайоме його лице, але ніяк не можу добре роздивитись, бо від темряви в мене очі сльозами спливають. Але як тільки той другий ска­зав половецькою: «А що, не впізнаєш мене, старий

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *