Мчали коні стор.137

мисливцю?» — я зразу його згадав. Це той гість, який минулого року заїхав до нас і просидів цілий день в хижі, а вночі я його провів на дорогу до Юр’єва. Той старший катюга й каже: «Ну, забирайся з нашої ха­ти! Та дякуй розумній людині — якби не Книжник, задихнувся б ти в порубі!» Я вклонився, подякував,а то­ді кажу: «Господине, верни мені коня і зброю». Ну н повернули мені Грака, захалявника й обушок… Я ка­жу: «А мої суми з хутром, сідло, сагайдак?» А він: «А це плата моїм людям! Що ж вони задурно тебе, йолопа, стільки днів мордували?!» Вийшов я з двору і йду без шапки за нашим гостем. «Господине, як тн довідався, що я в порубі й визволив мене?» «Довго роз­повідати,— відказує він.— Просто я бачив гарного ко­ня в яблуках на подвір’ї одного еильника, а тут в заїз­ді випивали хлопці тисяцького і проговорилися, що якийсь половчин-вивідувач прикидається мисливцем з-під Володарева, що в нього сотник забрав гарного коня. Я подумав: «А може, це той мисливець Іван, що мене від ворогів переховав?» І пішов до людей тисяць­кого… «Господине,— кажу я,— за кого святого заступ­ника Михайла молити?!» Він мені й каже: «Звати ме­не Олексою. А прізвисько моє Книжник». Я тоді на­брався хоробрості: «Господине Олексо! Допоможи мені коня вернути!» Відказує він мені: «Цього ніяк не мож­на. Кюверчин подарував твого коня княжому дому. Перестань і думати…» Я йому все розповів: як ми Гьока зловили, як в нас його забрали і як Матвійка торчин вдарив. Книжник тоді витягає з калитки гроші, дає мені й каже: «Піди на Подолі в лазнях добре ви­мийся, купи собі якусь одежину… А борг повернеш, як привезеш свого малого до мене в науку. За навчання багато не візьму — дичини привезеш, при нагоді меду, борошна…»

Я не пішов на Поділ і нічого собі, крім хліба, не ку­пив. А на всі гроші поставив свічок у Михайлівському

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *