Мчали коні стор.139

Матвійко сидів спереду діда Івана, а їхній Грак тьопав по вмощених пакіллям вулицях Подолу. Це були галасливі вулиці, то широкі, то вузькі, що пере­тинали одна одну, переплітались на перехрестях і знов розходились, розбігались рядами високих рублених хатин, двоповерхових будинків з розфарбованими сті­нами майстерень та комор і сховищ краму.

Попід валом, повз річки Глибочицю та Киянку, під’їхали до крутих високих урвищ Клинця» Стежка вгору була кручена, стрімка, і ніякий інший кінь, крім їхнього слухняного муцика, не зміг би подолати цих глиняних схилів. Вони по пласкому верху пішли до не­величкої, але досить високої хати.

Просимо, просимо, мандрівці! — на брамі став господар — Книжник Олекса.

Дід і малий, поставивши Грака в невеличку стаєнку, зайшли до сіней чепурної хатинки.

Ну, дорогі гості, ви якраз вчасно прийшли — са­ме на обід.

Майже третину істобки займала опукла, ретельно ви­білена піч.

Господар розіклав на столику ложки, посуд. Нахи-1 лився до печі. Ось вже на столі парував горнець гре­чаної каші, золотився в карафці питний мед і пухкий хліб повернувся до світла коричневим лискучим бо­ком…

По трапезі господар мовив:

Я подрімаю трохи, а потім робитиму чорнило.

Як тільки в світлиці перестало рипіти господареве

ліжко, дід сів навпочіпки до теплої печі спиною.

Ось слухай, любий онучку, що я тобі скажу! Слу-Я жи Книжнику, не нарікай на труднощі й утиски. Та учись у нього всьому, що він говорить, знає він всього, що й не сказати. І ще, я тобі скажу, як вивчишся І й до великого розуму дійдеш, не гордуй убогими. Па- м’ятай, що твій дід був рабом у половецького хана від

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *