Мчали коні стор.14

11 тільки кінь вийшов на світло, він зразу ж рвуч- [ко обернувся і вихопив з хлопчикових рук зелену ло¬зину.

І не встиг малий стямитись, як кінь вже жував її, тільки товстіший кінець теліпався під мордою на тон¬кій смужці кори, що її дожовував кінь.

Дядько в чорнім кобеняку звернувся до гурту:

Бач, яке диво дісталось Цюцькові!

Авжеж! —підхопив другий, що нервово, мов па¬цьорки на молитві, перебирав всі вузли своєї старої вуздечки.

— Як Гаркуші не з’їдять Цюцька, то цей Сверчок його тільки схрумає!..

Іван почухав собі потилицю, а тоді небожеві:

Підсадити?

Я сам! — Малий швидко прийшов до тями — ру¬ки на чубок, підстрибнув і вже сидів на костистій спи¬ні низького коня.— Дайте мені якийсь патик!

Іван обдивився на всі боки, але не побачив жодної палиці, підтягся й уломив гілку з тополі. І зразу .ж кінь просто з місця стрибнув до парубка й висмикнув у нього зелену гілку.

Хлопчик хитнувся, завалився на бік, але останньої миті вчепився за гриву й утримався на широкій око¬стуватій спині.

Дядько в чорнім кобеняку, не обертаючись, сусідові, що все м’яв стареньку вуздечку:

Куме, ви б їм позичили вуздечку, а то шкода малого — з’їсть його оцей чортяка.

Еге, а як воно й вуздечку з’їсть?

То вам більше вуздечки шкода, ніж хлопця?

Ну якщо так,— і руденький дядечко простяг вуз¬дечку, а сам і з місця не рушив.

Іван узяв вуздечку і заходився гнуздати коня. Але поки Сверчок не догриз цурпалка, нічого не ви¬йшло.

Кінь все вивертався від Івана і продовжував жувати. Він не брикався, не кусався, а хрумав і хрумав цур¬палля.

І дядьки, що нічого не виграли, ходили за ними й дивились, що ж буде далі. Та все ж Іван натягнув на коня вуздечку і вставив у зубату морду вудила.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *