Мчали коні стор.140

малих літ і до зрілості! Тож не заносся перед малими світу цього. Та й не сварись з сильниками, багачами. Не роби людям прикрого, бо ніколи не забудуть, а ро­би добро, бо зразу ж забудуть про нього… І вчись, вчись, онучку наш єдиний, бо ти наша надія, наш спадкоємець!..

Книжник після сну закликав хлопчика:

Пішли, отроче, вчитися!

І вони піднялися сходинками нагору, до вчителевої світлиці. Там, на широкім столі, стояли і лежали всі­лякі надіб’я до письма і малювання.

Креслити літери можна писалом або пером з чор­нилом. Писалом креслять, видавлюють на лубові, на бересті. Чорнилом пишуть по шкіряній харатеї, і мож­на ще писати по бересті й лубові. Чорнило ми складає­мо з трьох сполук — чорнильних горішків, що ростуть на дубовім листі, меду прісного та глею з вишні. Глей заливають медом, щоб він закис.

Вчитель далі пояснював Матвійкові:

Кіновар, або ж цинобра! В книгах нею пишуть перші літери нового рядка. Це фарба крові, вогню і мислі…

Були ще там лазор, яку робили з каменю, що його привозили з далекої агарянської землі, крутик — синя фарба, виварена із різних рослин, зелена мідяна, яка викисала від молока та мідного дроту…

Ти бачив фарби. Тепер же дивись, що можна всім цим вималювати.

З настінної полиці вчитель зняв невеликий зошит з ледь-ледь кремового пергаменту. Він відгорнув ар­куш, і Матвійко побачив, як на золотому тлі виступили два кіннотники. Один у багряних шатах, другий у чер­воних вогнистих. На головах княжі соболині шапочки. В руках тонкі ратища.

Господине, хто ці вершники в золоті?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *