Мчали коні стор.151

Матвійко перш за все роздивився малесенькі білі ручки з рожевими нігтиками. Звів погляд до лиця. Темне запинало огортало біле, з легеньким рум’янцем обличчя. Вуста малесенькі й неймовірно яскраві. Но­сик трохи ніби збитий набік.

Добрий день, господине! Книжника Олексй немає вдома…

Бачу, що немає. Тому й питаю, де він?

Матвійко мовчав, добре пам’ятаючи клятву вчителю.

Що! Твій хазяїн знову збирається з кимось би­тись?! — спитала і провела пальчиком по ваговитому клинку меча. Гнівно зиркнула і додала.— Скажи сво­єму господину, щоб він підшукав собі розумнішого і старшого слугу!

Красуня пішла, а в хаті ще довго плавав запах тон­ких пахощів.

Коли вчитель повечеряв, малий зразу сказав йому цро діву.

Знаю, знаю, жалілась на тебе, що ти мовчун,— махнув кволо рукою, не сказавши, чи добре зробив ма­лий, що мовчав.

Потім закликав Матвійка на гору до себе з усіма письмовими вправами. Переглянув стос берести, списа­ний абеткою.

Для початку дуже хороше. Тепер ми вивчимо склади з тобою, а по них ти вже зможеш читати.

Вчителю! Я вже можу! — вихопився хлопчик.— І Читати можу і літери складати у слова!

Книжник мовчки зняв із полиці зошит і подав Мат- війкові, показавши пальцем на рядок літер. Матвійко, затинаючись, важко віддихуючись й перепиняючись, прочитав:

…Б-бу-ду-ть о-останні пер-ви-ми-и і… перві — і ос­танніми, бо ж бага-то оз-званих і мало ви-б-ран-н-них..,

Молодець! Що ж тепер ти робитимеш?

Я хочу читати ті книжки, що в скрині…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *