Мчали коні стор.159

вона пролила зілля з чаші на повсть.
Тоді Матвійко взяв її під потилицю однією рукою, а другою підніс чашу зілля до вуст. Його аж занудило від дотику до липкого спітнілого волосся, у ніс бив важкий дух старечого тіла.
— Ти влив туди вина? Якого вина?..
— Корсунського, бабо!
— Щедрий ти, хлопче! Чим же тобі віддячити?
— Бабо Ганно, я вас пораю не за дяку, а так треба! Так і книги, і старші вчать… Ви ж відьма, так пока¬жіть мені, як ви чаклуєте!.. А то я ніколи ще не бачив чаклування…
На якусь мить очі старої зловісно блиснули, але зра¬зу ж згасли. Вуста болісно скривилися.
— Видужаю — покажу. Але більше не кажи мені таких слів…
У мороці вечірніх сутінків на Матвійка дивився че¬реп порожніми зіницями. А на тімені була приліплена чорна свічка, і горіла вона оранжевим вогником, роз¬пускала пахучий димок.
Стара взяла чорного півня із запічка. Гладила по червоному гребеню й щось незрозуміло говорила. По¬тім підкинула півня вгору. Він стріпонув крилами, і в ту ж мить вона схопила його за тулуб, перевернула го¬лічерева, притисла до землі. Півень запручався, забив крилами і почав затихати. Стара відняла з нього руки, потягла птаха за дзьоб. Півень не ворухнувся, і оран¬жева свічка відбивалась у його склистих очицях.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *