Мчали коні стор.161

Баба відхилила кришку, і в її руках забився білий півень.
— Все задумала? — Голос баби дзвенів, мов у мо¬лодиці.
— Нехай розкаже мені свої таємниці… А як ні, не¬хай згине від рани!
— Тримай, щоб тінь на стіну лягла.
І от співачка розправила на витягнутих руках вчителеву сорочку, і тінь від неї лягла на світлу стіну.
Матвійко занімів, побачивши це.
Знахарка змахнула ножем — і на тінь приснули краплі крові.
Стара кинула півня, і він заскакав по долівці у смер-тельних корчах. Ворожка стомлено опустилась на ле¬жанку.
— Можеш іти, дівко…
Співачка склала тонку сорочку в невеличкий згор¬ток і засунула під синю свиту. Поклала біля черепа срібні монети.
Як вона вийшла із саду, малий кинувся в оселю. Су¬ка за ним.
— Стара відьмо! Як ти посміла заклясти мого вчи¬теля?!
І він тільки розмахнувся, щоб вдарити її, як сука хапонула його за ногу. Завалила на долівку, стала на нього лапами.
— Дитино, чому ти думаєш, що вона ворожила на твого вчителя? Може, вона хотіла кого іншого прича¬рувати?
— Сорочка мого вчителя! Вона взяла в нього, щоб вишити шовком! А тепер його вб’ють! — розлючено відказав малий.
— Як принесе сорочку, залий її чим-небудь, і чари пропадуть…— пояснила вона Матвійкові. Тоді соба¬ці : — Відпусти! А ти, хлопче, ходи до мене!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code