Мчали коні стор.163

Вчитель похмуро дивився в очі співачці. І від того вона аж посірішала на виду. Пальці її розтислися, і вишита сорочка впала на підлогу.
Матвійко підскочив до сорочки і з усіх сил затовк її ногою. Співачка глянула на сорочку, затремтіла вся і закричала:
— Кров! Кров! Я не сама, я не хотіла!
— Матвійку, вийди і чекай, поки я не покличу!
А Матвійко, спустившись до істобки, відчув, що в нього у литці сильно тягне. Зирнув униз — рана розій¬шлася і кров капле. Малий ліг на лаву, а ногу вгору задер, і поступово кров спинилась…
Вчитель закликав до світлиці і пильно глянув йому в очі.
— Ти розумієш, Матвійку, що тепер треба робити?
— Треба мовчати!
— Молодець! — вчитель вперше простягнув йому руку і потис.
Вчитель, як і раніше, часто зникав кудись на два- три дні. Повертався змучений, припорошений дорож¬нім пилом, з лицем, обпеченим сонцем. Коли вчителя не бувало вдома, то хлопчина наглядав, щоб все на столі виглядало по-робочому, щоб піч в істобці була тепла й завжди все готове до трапези та роботи. Тепер малий не обідав у заїзді, а тільки приходив з горщиком та мисками, і Настя насипала туди якусь рідку страву та щось рибне чи м’ясне, давала хліба. І майже кожно¬го разу зустрічав там чорновусого вояку. Його лютий кінь часом гуляв на моріжку біля заїзду, навіть не стриножений.
Якось, коли нікого поруч не було, Матвійко підійшов до чубарого і запустив фарбований цурпалок, то розтя¬гуючи, то попускаючи перекручену нитку. Цурпалок шалено обертався, мигаючи жовтою смугою межи чор¬них боків. Кінь пришорошнв вуха і, ступивши вперед,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code