Мчали коні стор.165

Воїн трохи полежав та й пішов. За ним пошкутиль¬гав і Лазар.
— Знов горе на Украйні, дитино! Вже й на лівому березі наскочили половці на села. А що воїни можуть на засіках зробити? їх мало, бо всю дружину та най¬манців князі біля себе по містах тримають. Цьому ще воїнові повезло — меча втратив і стріла в руці засіла. А Лазар, бачиш, який нещасливий — юродивий, ка¬ліка. А колись був воїн найперший у Києві. Потім по¬трапив у полон до половців…
— Бабо Ганно! Це правда, що в Дніпрі мечі є?
— Ой дитино, чого в Дніпрі тільки не згублено — і золото, і мечі, і різні заморські товари. Але певно, де лежить зброя, ніхто не знає. Не знає й Лазар — прос¬то він один раз виловив поламану шаблю…
Матвійко часто бігав до заїзду і, якщо там був чуба¬рий, а поруч не товклися люди, то крутив перед ним цурпалок.
Тепер чубарий дозволяв себе і гладити, і залазити на спину, тільки-от ніяк не йшов з місця. Малий побіг до баби Ганни і розповів їй усе.
— Я ж тобі казала — він стане спокійним! А щоб зовсім слухався, даватимеш йому зілля. Підійди, ска¬жи закляття і давай зразу. А тоді сідай і роби з ним, що хочеш! — І стара висипала на стіл з дюжину ма¬леньких сіро-зелених кульок.— Стережись, щоб ніхто не побачив! По руках не тягай, на смак не куштуй…
З’ївши зілля, кінь ставав веселий,— вихав, тупцю¬вав, іржав тихенько, але не рдився, не збирався ски¬нути їздця. Після чотирьох кульок кінь став геть руч¬ний та слухняний.
Матвійка цікавість пройняла — який же смак у тих кульок? Він не стримався і поклав у рота крихту зіл¬ля. Спочатку воно видалось йому терпкуватим, як те¬рен недоспілий. Потім наче запекло в язик і в скронях

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code