Мчали коні стор.166

весело задзвонили дзвіночки. Відчув, як кістки черепа слабенько хруснули і почали розходитись. Потім по¬чали рости ребра, і між ними, Матвійко відчув, утво¬рювалась порожнеча, і посередині в ній на тонких пружних линвочках танцювало його серце. Серце, трі¬понувшись, обірвало линви і полетіло кудись униз, а самого Матвійка похилило на бік. І він побачив, як він, довжелезний та жовто-гарячий весь, поволі-поволі, як дим чи туман, опадає на подвір’я, яке було далеко- далеко під ним унизу…
Прийшов до пам’яті хлопець не скоро,— вже іскри¬лися над ним зорі, а в щоку різали пагони мітли.
Малий підвівся на ноги — все тіло йому викручува¬ло, виламувало, руки тремтіли, а в грудях дрібно-дріб¬но калатало серце.
— їй-богу, більше не буду ніякого зілля кушту¬вати…
Вояка тримав чубарого під вузду посеред заїзду, а навколо юрмились люди.
Проти вояки стояли троє переяславців, що пригнали коней на продаж. Всі троє в коротких свитах, при важ¬ких шаблях на поясі. Вони на гривну забилися з воя¬кою, що всидять на чубарому.
По черзі підходили до чубарого, але він одного збив переднім копитом, другого викинув із сідла. Третій спритно вискочив у сідло. Кінь закрутився на місці. Враз спинився, звівся сторч, упав на коліна і переки¬нувся на спину. Вершник вилетів із сідла.
Переяславці не хотіли гривну сплачувати, бо все ж один сів у сідло… Люди, хто на бік вояки, хто на бік переяславців став. Тоді Матвійко протисся межи людь¬ми і сказав воякові:
— Я можу всидіти на чубарому!
— Пішов геть, кащійське сім’я! — загорлав вояка.
Люди невдоволено загомоніли на вояка, але Матвій-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *