Мчали коні стор.17

Гладіатор козиряв вухами і, тримаючи високо голо­ву на відхиленій шиї, ступив на подвір’я.

Тим часом усі повиходили з хати: висока стара жін­ка — баба Марфа, господиня всього цього господарст­ва, її чоловік, клишорукий худий дід Олекса, та ще одна молодиця з малими дітьми. Іван не встиг закрити стулки воріт, як знизу з вулиці закричав малий:

Не зачиняйте! Я зараз!

І вони разом із Куцоном вскочили у хвіртку, і хло­пець, перечепившись на порозі, ледь не розтягся по­серед двору.

Там таке!.. Дядьки мінялися кіньми, а тепер по­билися… Один кричить, а другий обріза витяг, каже: «Буду стріляти!..» їх комітетники розводять, а вони своє… Там таке!..

Дід Олекса сумно зітхнув і пробурмотів:

І нам воно не треба було б…

Баба Марфа стояла мовчки, сховавши руки під фар­тушину, і пильно, примруживши очі, оглядала Гладіа­тора.

Саво, ану проведи його.

Зараз! Ось дивіться.— І Сава заклав недоуздок коневі на чубок і, стиха цмокнувши, пішов поперед коня.

Гладіатор ледь козирнув вухами на парубкове цмо­кання й поплив своїм лискучим тулубом і піднятою вгору шиєю, мов якийсь човен, і ноги коня затупотіли дрібними кроками.

Сава пішов швидше, а Гладіатор за ним, і весь він переливався м’язами під тонкою шовковистою шку­рою, грав відблисками від яскравого сонця по шиї і плечах. Кінь пританцьовував за парубком, і всі родичі стояли нерушно, навіть дітлахи малі, і тільки голови за ним повертали.

Пес присів біля баби Марфи і, висолопивши язика, уважно дивився на Гладіатора. Його чорний і холод­ний собачий писок просто купався в хмарі звичного й приємного кінського духу, який тепер так розрідив­ся, послабшав у їхній стайні. Собака любив коней, бо вони в стайні — то рано чи пізно подорож у степ, або й на ярмарок, або деінде. А коли коней не стало у стай­ні, у степ ніхто не виїздив…

Баба Марфа вийняла з-під фартуха руку:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *