Мчали коні стор.186

І кінь пострибав до нього. Гьок теплими губами за­хопив його руку. Перебрав всі пальці, немов граю­чись.

Раптом неподалік від загаслого багаття, яке Матвій- ко спочатку навіть не помітив, проказав злий голос:

— Чого коня непокоїш? Ану, половчине!

Хлопчина нахилився і одним помахом ножа розтяв пута.

Сторож був уже поруч. Простяг руку, щоб схопити Матвійка, але той вивернувся, розмахнувся і опустив кульку обушка на білу пляму обличчя.

Луснула по живому тілу кулька, і сторож, глухо зой­кнувши, присів у траву. Матвійко схопився за гриву і злетів на спину коневі. Повернув його просто на лю­дей. Вояки стрибнули по боках, водночасно намагаю­чись збити хлопця. Він один лише раз змахнув обуш­ком. Зойкнув чоловік, хапаючись за лице. Обхопивши лівицею за шию, гнав коня просто на багаття. Кінь пе­релетів через вогонь, і від нього відсахнулись постаті. Зразу ж похапалися за луки і пустили рої стріл.

Табір сполошився. За своєю спиною Матвійко почув тупотіння коней.

— Голубок! Голубок! — заволав хлопець.

Коник відповів іржанням, і хлопець туди направив Гьока.

Підскакав на узлісся, спішився. Відсік ножем гіл­ку, до якої прив’язав Голубка, і, підхопивши за вузду Гьока, повів коней через хащі до Десни.

І було йому не під силу стримувати Гьока, що все простягувався вишкіреною мордою до Голубка. А той тремтів від страху й злості. І почав іржати. Матвійко вирішив, що краще відпустити Голубка. Замотав повід на потрощену луку сідла і повів лише Гьока. Та той все одно не заспокоївся — обертався назад, злісно хропів.

Нараз ліворуч далеко, а потім праворуч почув ір­жання. Його оточують! Ліс для нього пастка. А на

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code