Мчали коні стор.187

тому боці шлях до озер Долобських, а звідти — шлях до Києва.

Матвійко миттю стяг з себе одяг. Прихопив одного коня за вузду, а другого за гриву і потяг їх за собою.

Він пройшов ліворуч, шукаючи спуску до води — все стрімкий берег. Пішов праворуч. Теж урвище! А верхівці наближались і справа, і зліва… Аж ось по­логий схил і вода під ногами хлюпоче!

Теплі деснянські води підхопили Матвійка і його ко­ней. Лівий берег наближався. Верхівці на правому бо­ці, почувши хропіння коней, зразу ж підскакали до берега. Вони кричали йому, щоб він повертав, що він по­тоне і коней погубить, бо тут ями. Потім взялися до стрільби. По гіркому свисту стріл Матвійко зрозумів, що стріляють половці.

В передранковій зорі він почув, як з далеких і близь­ких кущів на лузі розливаються солов’ї срібним тьох­канням, випереджають один одного. Матвійко обернув­ся назад і побачив, як з Десни клубами підіймається туман і закриває протилежний берег. Він вдягся і ско­чив на Гьока. Направив його до Вигурівщини, щоб сповнити свій віщий сон. Вірив — коли дістанеться до Вигурівщини, все кінчиться вдало…

Матвійко простував на південний захід до озер Долобських.

Наблизився до високих дерев і ніби зайшов у хмару пахощів від липового цвіту. Прислухався — все повіт­ря наче гуде від бджолиних роїв. Подумав, що добре було б поласувати медом, коли побачив криву липу з великим дуплом. І з того дупла хмарами вилітали і за­літали бджоли. Він зробив невеличкий пучок з сухої трави та різних стеблин всякого їдучого зілля. Видер­ся на дерево. І все в нього обірвалось наче — на південному заході, саме там, куди він спрямовував своїх коней, їхало, може, десятки два озброєних вер­хівців.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *