Мчали коні стор.188

Серед них були люди, вдягнені по-половецькому, і В мішаний одяг, як вдягаються найманці-ковуї. Були й русичі. І Матвійко зрозумів — настав час, коли не за­ховаєшся.

На північ до Десни йому вже не їхати, там його за­стукають. На захід не пройде — болото. З південного заходу суне погоня. Лишалося одне — схід!

Матвійко схилився до Гьока. Вдарив долонею і цмокнув губами. Гьок взяв ускач. Голубок за ним потупотів і міцними широкими копитами.

Почалась найважча частина шляху. Сонце сліпило і очі, відбиваючись від піску червоним. А попереду, виламуючись на купах трави, неслися тіні. Гьокові було і важко йти, бо його маленькі охайні копита вгрузали І в пісок. Зате Голубок вирвався вперед, може, на цілий тулуб.

Матвійко пустив коней дрібною риссю. А на пагорби піщані, на болітця в опадках накочувався вечір бла- Е китний, а за ним і синя ніч впала.

Як стали блякнути й занурюватись у світле небо зірки, Матвійко вскочив до соснового лісу. Високі брон­зові стовбури тяглися у білувате ранкове небо. І потро­ху закипали денним шумом свого високого й темного верховіття. Дивився на тіні на стовбурах і спрямову­вав коней на південь. Зрозумів, що потрапив у Дарни­цькі ліси, які тягнуться на багато перегонів вздовж Дніпра.

І Матвійко поспішав усе вперед і вперед на південь. Сонце било йому просто під ноги. Це було високе черв­неве сонце найдовших днів, коли ось-ось будуть ку­пальські свята.

Нараз почув далекі крики. Завів коней за молодень­кі густі сосонки. За якийсь час побачив, як з проти­лежного боку галявини з’явились два вершники, один назустріч другому. Матвійко скочив на землю і обхо­пив обома руками коням морди, щоб вони часом не

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code