Мчали коні стор.19

но схопила Гладіатора за храп, другою рукою натисла на його нижні губи, й кінь заточився ледь назад, вишкіряючи рівні, кремуваті зуби чисторасового три­літка.

Стара відійшла від коня, знов сховавши руку під фартухом, і розпачливо захитала головою.

Мамо, що таке?

Якась хвороба?

Бабо, що він, нечистий?

Хіба безпорадний?

Статі не всі породні?

У нього якась болячка? А такий же бравий!

Всі почали гуртом питати бабу Марфу.

Ой ні, дітоньки,— стара важко зітхнула.— Бра­вішого коня і в калмицьких князів я не бачила! Мені аж серце болить, що його доведеться віддати!

— Кому?! — аж підскочив Сава.— Кому віддава­ти?! Мамо, ви вибачайте, але щось ви не те говорите…

Замінимо його на пару робочих коней або хоча б на одного робочого коня…

—- Мамо! Та як вам язик таке говорити повертаєть­ся? Це ж Гладіатор!

—- Синку! Хіба на ньому вробиш хліба? Та ще в та­кий час? Це ж погибель на всіх нас… Та я й не знаю навіть, хто на нього буде мінятися.

Цюцько хіба що…— відкашлявся дід Олекса.— Он Іван каже, що Цюцькові добрий пробіяка випав.

Та як ви можете говорити таке?! Гладіатор два­дцяти таких шкапин вартий.

То в мирний час… А зараз ось-ось і кінець світу… Та хоч і кінець світу, а їсти треба, треба землю оброб­ляти… Віддамо його Цюцькові. А він нехай нам свого робочого…

— Ой кажете, а мені серце ножем краєте!.. Та Цюцько ж його заїздить, занапастить або з кимось по­міняється! Хіба не так?!

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *