Мчали коні стор.192

пішов за Голубком. Отак Матвійко намагався втекти у степ.
З’явились на тлі неба обриси високих дерев’яних башт.
Ось Матвійкові здалося, що він проскочив повз них. І в ту ж мить перед ним постали верхівці із смолоски-пами. Матвійка перейняли переслідувачі.
— Не арканьте коней! — закричав їм хлопець.— Ви ушкодите їх! В мене зв’язані руки, подивіться! Я нікуди не втечу і нічого не зроблю. Тільки не чіпай¬те коня! Я його сам заведу на подвір’я!..
На високому огиреві під’їхав кремезний підстарку-ватий воїн і наказав Матвійкові:
— Ану подай руки!
Матвійко зігнувся у попереку і вивернув ув’язані по-заду руки. Воїн розтяв закрутку.
Хлопець цмокнув, і Гьок зразу ж підскочив до нього.
— Рука в мене не слухається! — заволав Матвій-ко.— Я так його поведу, тільки ви не лякайте!
Він чмокнув губами і сказав Гьокові:
— Пішли!
А Голубка вдарив п’ятами.
Обидва жереба попростували вгору. Зайшли широ-кою дорогою у город з високими стінами та вежами дерев’яними. Посеред подвір’я спинились.
— Заводь коней у конюшню! — наказав кремезний воїн.
Матвійко прив’язав до конов’язі Гьока і Голубка.
— А тепер зніми суми й одягнись!
І Матвійко взяв суму. Одяг штани, сорочку та чобо¬ти і тільки тоді відчув, як він замерз. Тому і каптан вдяг, закрутивши вузький пояс і попідтикувавши поли під пояс.
— При тобі ніякої більше зброї немає? — воїн по-казав чингал.
— Ні! Немає.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *