Мчали коні стор.194

— Ану, хлопці, у поруб його!
Матвійка вхопили і понесли.
Він побачив отвір поруба і закричав з усієї сили. Його спустили в поруб. Хлопець підкотився під сті¬ну і почув, що він вперся коліньми в гидоту; І тоді в розпачі завив вовком.
Зрештою, Матвійко стомився і замовк. Йому здало¬ся, що в темряві блиснули два ока.
— Хто ти, чоловіче? — тихий шепіт половецькою мовою.
— З правнуків Білої каганші! — видихнув, не ва-гаючись, в’язень.
— Пхва!..— невидимий чоловік видихнув повітря. За якийсь час голос питав його:
— А хто знає про це?
— Цього ніхто не знає! І не треба нікому знати! Розв’яжи руки!
Половець заходився розв’язувати пута на руках. Але даремно — ті, хто пов’язав сировицю, знали свою справу.
— Розгризи зубами! Треба до схід сонця скинути пута.
— Твої руки закал яні л айном і кров’ю.
— Я заклинаю тебе духом Білої каганші!
Половець гриз зав’язки сировинні, спльовував і важ-ко дихав.
Зрештою, розв’язав.
— Невже ти справді правнук Білої каганші?
— Може, тобі наворожити, щоб ти назавжди по-збувся пам’яті?!
В’язень відсахнувся, як і тоді, коли Матвійко впер-ше сказав, що він правнук Білої каганші. Всі знали про Білу каганшу — велику знахарку з дуже бідного каганського роду. В неї було багато синів і доньок. Во¬на навчала синів, доньок і онуків знахарства. Всі були вправними лікарями і ворожбитами.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code