Мчали коні стор.199

Заходилися розпалювати багаття.
Конярі його спитали:
— Ти що, поранений?
— Ліве плече ушкоджене.
— Так ти Сагдибая знаєш? — вони його спи¬тали.
— Ви родичі Сагдибая чи хто ви? — і собі спитав Матвійко.
— Так! Ми родичі Сагдибая.
— Ну то я вам маю сказати ось що…— І тут Мат- війкові запаморочилась голова, і він ледь не впав у во¬гонь.
Його підхопили під руки і підтримали.
— Може, ти поїдеш з нами в кочовище?
— Поїду… я хворий… В очах… тьмариться…
Матвійка посадовили на Гьока і повезли до кочови¬ща… Хтось заголив Матвійкове плече, розрізавши но¬жем його дертий каптан і сорочку. Прикладали дві жінки зілля гаряче до його руки. Від зілля дуже запек¬ло… Він спитав, чи вони родичі Сагдибая. Відповіли, що родичі. Він попрохав, щоб покликали матір Сагди¬бая. Тоді одна стара жінка озвалась:
— Я мати Сагдибая.
Матвійко уважно глянув на пласке обличчя. Хотів їй усе сказати, але схаменувся враз — він у Дикому полі. Тут інші закони.
— Який знак маєш? — гостро запитав хлопець.
Стара жінка оголила верх груднини, і він побачив
синій знак сокола, наколотий глибоко в шкіру.
— Нахились і слухай. Що б я не сказав, мовчи…
Стара завинула запинало і схилилась до хлопця. Він
зашепотів їй на вухо, що Сагдибай сконав у порубі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code