Мчали коні стор.200

Стара жінка по Матвійкових словах тихо-тихо заски-глила: «І-і-і-і».
— Тихо! Приведи до мене матір Болтока.
Вона покликала таку ж саму, як і вона, жінку.
Матвійко сказав їй, що Болток сидить у порубі і його треба потай від інших родичів викупити.
— А що ствердить твої слова? — спитала стара.
Матвійко відв’язав від литки камінчик із сайгою.
— Невже він живий, невже не загинув?! Нам каза¬ли, що всі шестеро богатирів загинули! — напружено шепотіла стара.
— Ні! Загинули в бою четверо. Сагдибай помер від ран. А твій Болток сидить у порубі. Він мене просив передати, щоб викупили його якомога швидше і таєм¬но, як простого воїна. Ніхто не повинен знати, що він богатир. І він попрохав мене, щоб я зустрівся з провід¬ником з далекої країни Рому. З ним лицар в залізі, слуга і один русич. В якому кочовищі вони?
— Були недалеко від нас, але, де зараз, не знаю.
Матвійко зовсім знесилився і, нічого їй більше не
сказавши, повернувся на правий бік. Прихопивши пра¬вою рукою свою лівицю, обкладену гарячим зіллям, заснув.
Прокинувся і побачив жінку, що сиділа у сірій со¬рочці. На голові біле запинало, а з-під того запинала виглядають темно-червоні вилиці, а над ними щілини чорних очей.
— Чия ти матір?
— Сагдибая…— І втерла сльозу з очей.— А ти хто такий?
— Нахились до мене! — зашепотів Матвійко.— Я з правнуків Білої каганші! Мої родичі служать болохов- ському боярину одному. Я заклинаю коней, людей і собак… Ніхто не повинен про це знати. Дай мені одяг і їжі доброї на дорогу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *