Мчали коні стор.203

тім підлі люди затримали мене в Зарубинському горо¬ді. Там сидить в порубі один воїн-куман із тих, хто йшов на Поросся. Інші його п’ятеро товаришів заги¬нули. Відоме одне ім’я — Сагдибай. І цей, який сидить у порубі, дуже просить, щоб його викупили. За нього просять, здається, небагато. Це можна владнати, якщо зустрітись із залогою Зарубинського города! Я тут за¬тримуватись не можу. Тамгу я маю, мені дали родичі загиблого Сагдибая. Але все одно когось мені треба у провожаті.
Сказав старий коняр:
— Юначе, я проведу тебе до Поросся, щоб ніхто тебе тут не зачепив. А як бути з викупом, я не знаю. Цього року погані справи наші. І з киянами наче й не війна, але все одно погано. У нас немає бранця, щоб виміня¬ти на цього воїна… Чи ти не знаєш його імені?
— Він мені не сказав…— відповів Матвійко.
І тоді патер промовив поганою половецькою мовою, але Матвійко здивувався, як швидко він нею оволодів!
— Я ходити город Зарубин. Я брати там воїна і від-вести сюди. Я з русичами справи робив. Я жив у мо-настирі у Києві. Я знаю люди їхні.
Потім патер звернувся до своїх супутників половець-кою мовою, щоб половці не запідозрили в якійсь під-ступності,
— Ви лишайся тут. Я їхав туди. Я вертаюсь тут, ми їхай у степ разом! — Він кивнув головою, і ті двоє,, лицар і його зброєносець, закивали головами на знак згоди.
Патер перехрестив. їх обох, а сам Матвійкові ска- зав:
— Юний чоловік, пішли.
— Так, господине патер, ходімо. Ходімо швидше.
А надворі вже чекали осідлані коні. Матвійкові ко¬ні були попорані, вичищені і були такі бадьорі, що аж рдилися.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *