Мчали коні стор.205

На сьомий день Матвійко під’їздив до Киева з Хре- щатицької долини. А перед тим він проїхав через все Перепетове поле. Його багато разів зупиняли дозори» й кожен раз йому доводилось розповідати свою істо- рію. Слухали його так, як слухають вдалі побрехеньки веселої людини. І Матвійко, побачивши це, вже й роз­повідав так, ніби це були вигадки і жарти. Він говорив при багатті одним воїнам вже недалеко Києва, що за ним за Десною гналося сто вершників-ковуїв, сто чер­нігівців та ще чотири собаки. А він заліз тоді на липу, в дупло кинув пучок димлячого трута, і бджоли роз’­ятрились та й кинулись на вершників і на чотирьох собак-хортів.

У Лаврі Матвійко зробив першу зупинку. Помолив­ся в Успенському соборі Пречистій діві, замолюючи свій гріх, що зняв і сховав хреста перед поганими, і поставив їй сто свічок, витративши на те південарія. Помолившись, скакав далі через К лов до Києва, до Лядської брами.

Прискакав до свого подвір’я. Але садиба була зачи­нена.

Тоді Матвійко спустився вниз на Поділ. Іванкова мати сказала, що він подався до конярні, бо там сього­дні ристалище.

Матвійко проскакав колодними вулицями Подолу до майдану перед конярнею щекавицькою. Двоє паруб­ків мали звести на бій своїх жеребів. Казали, що па­рубки залицялися до однієї дівчини.

Матвійко, як заїхав на подвір’я конярні, то Іванко заволав:

Матвійку! Матвійку! Невже це ти?

Люди, почувши крик, обернулися.

Ти диви! Це він! — почулося з натовпу.— Та ще й на огирі!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *