Мчали коні стор.213


обіді, приїхав по Матвійка княжий вістун і сказав, що великий київський князь Інгвар кличе його до себе в Звіринецький палац.
Поскакав він до Звіринця на своєму дивному коні. Ніби грав, ніби танцював казковий Гьок, пролітаючи попід Лядською брамою, через Хрещату долину, по крутому Кловському узвозу, через Берестове і повз святі Печери. Зупинялись подорожні, притамовували коней верхівці і оглядались услід гарячому коневі…
А повертався пішки, тягнучи на плечі карбоване сідло.
І воно давило йому плече гірше рабської колодки.
Узнав Матвійко силу і вагу княжого слова, слова верховної влади. Коли тебе ласкаво попрохали віддати найдорожче, найлюбиміше, і ти віддаси і не писнеш. Бо ти один із безіменної тьми черні, а тебе прохає князь, та й до всього великий, київський… Ось вона сила влади!
Мовив князь слово: «Для спокою земель треба роби¬ти подарунки. Твій кінь бажаний чернігівському дво¬ру. Ми тобі дякуємо і радіємо, що саме твій кінь по¬м’якшить чернігівські ворохобні серця…» І Матвійко не зміг нічого відповісти, ні вигадати ніяких слів. Тіль¬ки схилив голову…
У стайні зняв з Гьока сідло і вуздечку.
— Куди ти сідло взяв? — вхопив його за руку кня¬жий конюший. Зіниці Матвійка розширились, ніздрі зблідли.
— Віддаю коня! А це моя здобич! Спробуй — від¬бери!
Всі скам’яніли — тут, в князівському дворі, таких елів не чували.
А Матвійко, кланяючись, порачкував з конюшні… Та, дорогою бредучи, розгубив свій гнів, і прийшли від¬чай і зневіра…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code