Мчали коні стор.219

Вчора він попросив матір, щоб вона збудила його не пізніше дев’ятої. Ну а вона, як завжди, пожаліла його і розбудила після десятої. І тільки прокинувся, згадав про дівчину, з якою він вчора домовився зустрітись, щоб змалювати її.

Коли поспішав до неї, то його здибав водолаз Бо­рис. Він був з тієї водолазної команди, з якою худож­ник познайомився на будівництві Канівської ГЕС.

Художнику, привіт! Ти що так кволо чапаєш?!— прихопив його за лікоть здоровенний водолаз і сяяв посмішкою на всі зуби.

Та… Вчора познайомився з такою дівчиною, що й не знаю, прийде вона чи ні…

До вечора ще далеко, а ти вже в хандрі… Так же не можна від рання нудитись…

Та ні… я з нею домовився на ранок. Оце йду.

А, зрозумів. Куди ж ти — на пляж чи в ліс по­їдеш?

Та не знаю… Боюсь, що нічого… з цього не вийде.

Та слухай, чого ти весь час нервуєш? Як не вий­де, давай до нас! Ми тебе чекаємо годину. У нас свій «тазика Буде та робота—самохідка затонула біля Три­пілля. Важке місце, течія. Можеш репортаж чи серію, як там у вас зветься, зробити. Місце чудове. Я й сам би намалював, якби вмів.

Добре, чекайте через півгодини. Буду. Вона, без сумніву, мені збрехала і не прийде. Вони останнім ча­сом щось не приходять… Чи старий я став, чи що?.. Скажи, я з того часу дуже постарів, як ми бачились?

Такий, як був, такий і є. І борідка та ж, і не по­лисів. Тільки наче очі якісь сумніші стали…

А… Довели мене оці всі! Ти знаєш, я ж розлу­чився, і, хоч все скінчилось, а я ніяк собі місця не знайду…

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *