Мчали коні стор.221

Не їжте, воші в пилюці і, до всього ще, гірка. Горобина дозріває пізно.

Вона ще відщипнула ягоду, ще ширше розкліпила свої величезні сірі очі і прожувала другу ягоду.

А може, я люблю гірке?

Він подумав, що, певно, зараз скаже якусь дурницю, і вже відкрив рота. Та його врятував тролейбус; під­котився на кінцеву зупинку, зашерхотів колесами, за­шипів і клацнув дверима.

Художник хотів пропустити її перед себе, але тра­пилось так якось, що вони зайшли разом. І він знову вилаяв себе за неоковирність. Пробив талончики і сів поруч неї. Вона трохи зсутулилась, як сіла, а тоді ви­просталась.

Далеко їхати?

Та так, далеченько, до кінця, а потім ще трохи пройти.

Вона знов широко розплющила очі, закліпала довги­ми чорними віями, підняла брову.

Тоді я читатиму. Добре?

Читайте, читайте… будь ласка!

Витягла з капронової сітки книжку, обгорнуту в па­пір, і знов зсутулилась і вп’ялась очима в текст.

Тролейбус підіймався вгору і спускався вниз по світ­лих серпневих вулицях. Де-не-де були купки людей біля лотків з овочами, і зрідка пробігали діти. А вза­галі цей серпневий день барвився лише трьома кольо­рами : блакитним, зеленню та білим.

Художник посмикав себе за біляву борідку, покру­тив вуса. Подумав: «Зроблю справжній малюнок! Що я, дурень? Її малювати легко й просто…»

Сонце підбилось добряче, як вони пройшли через зелене подвір’я і дитячий майданчик. На дитячому май­данчику сиділи в затінку пенсіонери й забивали «коз­ла*. Дітлахи з’юрмились навколо калюжі на асфаль­ті і споглядали здоровенного горбатого жука-плавунця.

Тільки підійшли до парадного, як з-за рогу вилетів здоровенний доберман-пінчер і просто їм в обличчя гарконув. Художнику заклякли ноги, але дівчина сту­пила до собаки, схилилась і проговорила:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code