Мчали коні стор.233

нами (оті, що лишилися від минулої епохи) і дудлили шмурдяк.
У приймальні селищної Ради мене неспокій зовсім пройняв: ні голови, ні заступника не було, а сиділа секретарка і клацала на машинці.
Зайшов, а вона зразу підвелася. Одного зросту зі мною, щоправда, високі каблуки носила. Обличчя блі¬де, очі великі і такі світлі, аж білі, губки невеличкі і тонкі. Волосся срібне і спадає довгими пасмами на груди і спину… Матері його ковінька! Воно мені потріб¬не отаке? У мене з жінками в стосунках страшний де¬фект — ніколи не можу приховати від них, що я до них відчуваю!.. Тю! Бацу — і ця зрозуміла. Мене аж трусить — схопити б її, і ні слова не кажучи! А що вона те все бачить, мені ніяково, пропасниця тіпає.
Ну, так-сяк я їй розповів про коней…
Вона мені порадила:
— Є тут один чоловік — Зозуля. Все він знає і все може, якщо захоче з вами мати справу. Тільки будь¬те обережні — він не блатний, а пройда, що й будь-кого обдурить. Завжди у цей час товчеться…
— У чайній! — вихопився я.
— Не вгадали! Він на пошті пропадає — з ким тіль-ки може з’єднатись, тому і дзвонить… Скрізь у ньо¬го справи, по всьому узбережжі…
— Спасибі вам, піду зараз! — хочу йти і все стою, а вона тоді:
— Дивіться, не прогавте його, як він поїде кудись, не доженете… Зайдете потім, як буде бажання, роз-кажете, чи вдалась ваша справа.
— Спасибі, зайду…— а сам все стою.
Я пішов. Іду, а ноги наче трусяться!
Почав спускатися з пагорба і побачив пошту — но-вий дім вивели рублений. Далі — на одному підвікон-ні щось ніби згорток. Підступив туди здоровенний ча-лий кінь і тягнеться мордою.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code