Мчали коні стор.245

— Для чого ви так зо мною? Я ж вам ні слова не сказав поганого і нічого такого, щоб образити вас,.. А ви отако, ніби оце я про вас… ніби… значить… про останню повію.
А вона як заллється сльозами, аж загикується…
— Чому ж поради в Зозулі питали… і його шампан¬ське, і його компот принесли мені!?.
— Та я так… Я його нічого не… Він сказав… якщо підеш… то понеси…
Я в неї лишився… Ну втіхи втіхами, але, бачу, бага¬то чого по господарству треба зробити. Я взявся до ро¬боти, аж куріло, та й коней готую експедиції — ось-ось мають прилетіти мої вчені…
Коли стрічає мене пастух Іван в амбулаторії — я на перев’язку своїх сідниць, а йому обезболюючі уколи робили.
— Слухай, ти дарма роботу робиш — вона того не цінує…
— Яз нею серйозно, Іване.— Я не знаю, але чомусь взяв йому і ляпнув: — Вона дитини хоче, і я не проти.
— Е-е-е,— він болісно скривився.— Ти думаєш, її раніше від тебе заміж не взяли?.. Вона вже була за¬міжня… Тільки чоловік прогнав її. Вона порчена — діти в ній не тримаються, а від чарки вина вона собі не хазяйка — хто за руку візьме, хоч би й при чолові¬кові, той і П хазяїн… Не віриш мені — спитай у лікар¬ки, вона тобі скаже, яка то хвороба, що від неї діти не в’яжуться. Шкода твоєї праці… для когось робити…
Мені гидко зробилось, і я пішов до чайної, набрався і пішов до Зозулиного палацу «дожів» спати.
Вона прийшла і на колінах повзала, руки цілувала, просила до неї повернутись, казала, що ні з ким не буде, бо то всі були так, а я в неї єдиний, і від мене вона, без сумніву, понесе… Я повірив і повернувся до неї.
Коли зібрались усі науковці, лаборанти, і Зозуля

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *