Мчали коні стор.246

привів кобил приборканих, і робітників сезонних най¬няли, то вона щодня плакала. І більше й краплі в рота не брала — казала, що хоче здорову дитину мати. Не постидалась із кілометр за селище за нами йти. І пла¬кала, і руки заламувала. Як у кіно!.. Я більше тако¬го і не чув, і не бачив…
Я, певно, трохи отетерів від цього цирку, що навіть Зозуля зо мною про неї ні слова. Забув сказати — він вигнав чалого Льову до ліска, до диких кобил, що втек¬ли з вороним. І коли доброю хурделицею повіялись сніжні озимки — він, Льова, привів їх за собою до ко¬пиць сіна… Отакий був чалий кінь Льова і його госпо¬дар Річард Зозуля… І ще мене Зозуля протверезив. Те¬пер я йому вдячний, а тоді годен був убити. І більше із ним справ не мав.
Був у нас один геофізик в експедиції. У нього па¬лець нагноївся. Він узяв коня і поїхав у Золоту доли¬ну. Нам по рації повідомили, що йому розрізали паль¬ця і не менше тижня він буде в лікарні.
На третій день Зозуля мене відкликає і каже, щоб я поїхав до колгоспу і замінив двох кобил на двох сві¬жих коней.
— А хто за мене працюватиме?
— Я за тебе все робитиму. Чи не віриш?
Я Зозулі вірив, якщо він щось обіцяв. Хоча якось він мені після спаленої кобили, вороного і шампансько¬го став якийсь не такий.
Коли я ввечері дістався до Золотої долини і здаля побачив її будиночок, то не втримався і подивився в бінокль… Зозуля знав, що робив, коли послав мене в Золоту долину. За столом сиділи мій науковець і моя сорока. Пляшка шампанського.
Я тихо, спокійно повернувся до нашої стоянки і ти¬хо допрацював до кінця сезону — порядок є порядок!
Я ж не бич який, щоб туди-сюди бігати посеред се¬зону!
Але був то мій найгірший сезон. Коли розраховува¬лись, я його спитав:
— Чого ти мене спровадив у село?
— Щоб ти побачив власними очима і не наробив дурниць.
— Все одно ми з тобою всі справи скінчили.
— Знаю. А шкода… Ти єдиний був мені підходя¬щий напарник. Пішли, перехилимо «на коня», як у нас на Кубані кажуть.
— Ні, Зозуле. Злий я на тебе і не можу з тобою пити!
І пішов я собі геть. Більше ми з ним не бачились.
А з експедиції він, кажуть, привіз повен рюкзак ка-мінчиків. На великі гроші. Кажуть, загнав їх отим зо- лотарям-фізикам із Золотої долини.
Вороного я намагаюсь не згадувати. Ні живого, ні мертвого… Так мені легше…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *