Мчали коні стор.251

кримському полону. А її чоловік ніби втік від погоні, та, на жаль, був уражений отруйною стрілою і помер. Пані, що й сама брехала повсякчас чоловікові, повіри¬ла всім панським оповідкам.
Але Катерина не повірила.
Спитала на конюшні, притулившись до пана тугими гарячими грудьми:
— Запишем Марка сином своєму братові Томашеві?
Пан Рибіцький аж слиною захлинувся. Старший брат пана Рибіцького, старезний і кволий Томаш, не дуже тримався за радощі цього світу і мав небавом ві¬дійти. Але землицею володів доброю, і маєток його був один з найкращих у цих краях.
— Не маю я над братом влади.
— Маєш, пане! Не хочеш на Марка записати — во¬лієш на свого синочка від шляхтянки землю записати.
— Не можу я, бо ти грецької віри й до всього хлоп- ка. Перейди в римську віру — попрошу брата.
— Молю тебе, пане, попрохай брата! Я тобі й твоїм усім дітям служитиму. До моїх рук і срібло, і золото липне, все добро. Все ваше буде — мені нічого не тре¬ба. Про сина свого подбай. Він справжній вояк — ніко¬ли тебе не осоромить…
Але пан Рибіцький, так челядинці казали, відтрутив Катерину, скрутивши їй руку, і пішов у своїх справах до покоїв.
Челядинці дивувались, що пан заламав руку Ка¬терині — в той час він вже підупав, а Катерина була при повній силі і жоден хлоп зі служби не міг її подо¬лати…
За якийсь час привіз пан Рибіцький свого престарез- ного брата сивовусого та похнюпленого і обвінчав з ним молоду шляхтянку. І її дитину Томаш Рибіцький, як годиться,— всиновив. А коли брат помер, то пан сам усиновив свого «небожа» і зробився опікуном над маєтком молодої вдови.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code