Мчали коні стор.260

дощ ледь накрапав. Блискавки мигтіли одна за одною. Зрештою, блискавка поцілила в стайню. Миттю вогонь перекинувся на високий тин і ворота. І всі опинились у вогняній пастці.
У стайні очманілі коні розбивались на смерть об стовпи, задихались у густому диму смоляному — хтось віз бочки з дьогтем і вони палали велетенськими смо¬лоскипами. Один лише Марко впрягся у вірменського воза, що виявився не таким важким, як видавався. Він попер воза до палаючих воріт. Напружився з усіх сил і вдарив возом у стулки. Але вони не піддались. Тоді відтяг воза в самий вогонь, розкотив його по под¬вір’ю і висадив стулки. Відкотив воза на безпечну від¬стань і потрюхав назад у чад і вогонь.
Марків кінь, подарований ще матір’ю, ніколи не в’я-зався до конов’язі і не стояв у стійлі, і тому він виско¬чив зразу за Марком із вогню. Став біля вірменського воза і стояв, тільки губою нижньою плямкав — була вже в нього така погана звичка. Але тільки одна ця вада — інших не мав соловий. Отож стояв він біля во¬за, мовби собака, і чатував. А Марко відразу ж кинув¬ся до заїзду шукати вірменина.
Непритомний вірменин лежав біля порога корчми. Марко виволік його на шлях і поклав біля воза. Потім почав зі стайні виводити коней. Але обісілі коні не да-вались в руки, поранили Марка в груди і лице. Як на горе, почав завалюватися дах.
Марко приповз до вірменського воза обсмалений, скривавлений, геть голий — лише один пояс із шаб¬лею та сталева місюрка на голові. Вірменин, що вже отямився, поцілував його і сказав, захлинаючись від сліз:
— Марку, Марку! Ці книги хотіли полонити про¬кляті турки. Наше слово, нашу думку. їх хотіли погли¬нути морські хвилі, хотів сьогодні пожерти вогонь, а ти їх, славний герою, врятував!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *