Мчали коні стор.261

Скривився Марко і поглянув на червоне від вогню горбоносе лице білобородого вірменина:
— Ти, чортів нехристе, хіба я герой? Я просто шлях¬тич урод зонний. Просто шляхтич! Маю тільки гоноро¬ву душу, але я шляхтич, хоча цього ніяка свиня не визнає…
Коней вірменин швидко дістав і ще винайняв трьох. І вони поїхали далі на захід.
Друга пригода.
Обломився віз, а купецький караван не зупинився і не став чекати, поки полагодять воза.
І чи навмисне то наймані слуги зробили пригоду, чи так трапилось, тільки на них з лісу вискочили розби¬шаки. Наймані слуги кинулись навтьоки. І лишились тільки старий вірменин і Марко.
Марко, угледівши, що вони без куші і луків, скочив на коня і геть. Вірменин теж покотився на своїх хит¬ких ногах, зойкаючи та стогнучи.
А лайдаки заходились випрягати коней і розрізати шкіру на поклажі. Марко повернувся через ліс до того місця, де стояв віз, і, сховавшись за дубом, прицілився з куші. Стріла була коротка, важка і своїм кованим клюгом розбила з хряскотом хребець найгрубшому чо¬лов’язі.
Поки інші обдивлялись, він нап’яв коліщам тятиву куші і другому напасникові всадив стрілу під носа. Грабіжник упав. Троє посунули з дороги до дерева. Третього Марко збив на землю десь кроків на п’ять від дерева.
Але двоє не відступали.
Прийшлося йому відчути знову холод у шлунку. Ад¬же обоє вони були з мечами, а в одного ще й алебарда. Як вчив колись його пан Рибіцький, метнув він списа важкого і довгого, мов легку дарду, і спис поцілив і проколов підчерев’я розбишаці. Заголосив той диким звіром і, впавши на обидва коліна, гатив і гатив але-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *