Мчали коні стор.265

ги! Не срібні, чи бронзові, чи сталеві й визолочені, а остроги із золота! Марко зняв шапку з павичевим пером, чемно вклонився і сказав:
— Від шляхетних людей, навіть якщо вони єретики, можна й золоті остроги прийняти!
Він тут же їх прив’язав до збитих чобіт і скочив у сідло…
І де б не проходив купецький караван, всі дивува¬лись смаглявому вершнику з довжелезною алебардою. Навіть в похмуру погоду світились на замизканих, ла¬таних чоботях золоті остроги. А коли крізь осінні хма¬ри визирало сонце, то золото палало нестерпним сяй¬вом.
Час був неспокійний, і кілька разів доводилось і куп-цям, і охоронцям хапатись за зброю. Кожного разу Марко когось цілив або алебардою, або каленою стрі¬лою із куші. Купці хотіли його до себе в постійні охо¬ронці найняти, але він відмовився і повернувся до рід¬ного містечка. Заїхав якраз на ярмарок і до корчми попрямував. Геть обвішаний зброєю і при золотих ост¬рогах. А чоботи геть розповзлися, так що із правого чо¬бота визирав великий палець.
Грошей в нього було досить. І гуляв він у корчмі не один день, поки, врешті, не впився. Власне, не впився навіть, а зморився від пиятики і заснув. Заснув на соло¬мі під конярнею, поруч зі своїм, завжди під сідлом, соловим конем. І от тоді якісь погоничі, зайди-лотри із Мазовії, спокусились на його золоті остроги і відв’яза¬ли від чобіт.
Довго і глибоко спав Марко. Коли прокинувся, то перш за все глипнув на свої чоботи. І, не вгледівши зо¬лота, схопився на ноги, підтяг попругу і перекинувся у сідло. І погнав коня чвалом по дорозі…
Вислідив на перепочинку біля річки. Пов’язав сон¬них і, коли всі вони отямились, спитав:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *