Мчали коні стор.267

Марко мовчки забрав своє срібло й поїхав. Коли кінь притюпав до лемківської церкви, Марко не сидів у сід¬лі, а вже висів на шиї свого коня. Вийшов старий піп на ганок, старезний, білий-білий. І вітерець ворушив його шовкові білі коси і пасма мов павутинної бороди.
— Це ти грішник Марко?.. Чув про тебе багато, а ба¬чу вперше… Сповідатись прийшов і причастя прий¬няти?
Марко притис неголену сиву щоку до кінської гриви і прохрипів:
— Ні, попине… Я привіз срібло на храм… А мої зо¬лоті остроги прибийте на розі, щоб люди бачили…
— Згода, грішнику. Сріблом не погордуємо — треба дах новим гонтом перебити. І золоті остроги візьму, приб’ю до стіни бабинця, щоб усі люди бачили твою гординю.
Дяк розповідав людям, що Марко витяг кволою ру-кою з-за пазухи важку калиту із сріблом і дав попові. Потім вдруге поліз за пазуху і простяг руку попові, ніби в ній були важкі золоті остроги. Шп узяв уявні золоті остроги, підступив ближче і дав Маркові поцілу¬вати хреста. Так ніколи ніхто й не взнав, де загубились золоті остроги.
Але стіну церкви піп прикрасив Марковою шаблею- адамашкою, на блакитному лезі якої зміїлись карби витонченої арабської в’язі: «Во ім’я бога єдиного ал¬лаха та Магомета пророка його». А поруч стояли рубані літери твердої латини: «Переможець поганих покірний раб божий Рибіцький славить матір божу».
Та знаменита шабля висіла на зрубові старої церкви, і не брала її ні іржа, ні холод, ні спека. І довисіла до самісінької пацифікації 38 року, коли з долини на ав- тах, смердячих задушливим димом, приїхали люди у військових френчах та конфедератках. Вони не дуже пильно оглянули стару церкву, може, найстарішу в усіх лемківських горах. Що винесли з церкви, що ли-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code