Мчали коні стор.270

а я витягав каміння з отвору. Харчі, знаряддя та гроші нам давав торговець Хепі.
Нарешті ми проникли в гробницю. Це була гробниця молодої царівни. Ми витягли звідтіля чимало золота та коштовностей. Та тут удача та згода полишили нас.
В заростях папірусу двоє каменярів забили свого третього товариша. Потім в хаті виноторговця Хепі дов-гоголовий випив з нами вина. Він ніколи не пив, але тут ми його примусили теж пити, бо остерігались, що він може вино отруїти. Він сп’янів і почав вихваляти себе, а нас принижувати. Навіть почав погрожувати, що нас замордують його люди. Каменяр проткнув йому горло ножем.
П’яниця Апі почав на радощах так горлати, що до-велось його трохи приголомшити. Та, певно, в Хепі бу¬ла заважка рука, бо Апі скоро сконав.
Я вийшов надвір по нужді. Коли повернувся, то вино моє здалось занадто солодким, я прикинувся п’яним і завалився на долівку. Ще й почав ніби уві сні сіпа¬тись, пустив слину з рота і закляк. Хепі потяг мене на вулицю, а тоді поніс до каналу. Я задушив його і вки¬нув тіло у воду.
Повернувшись до будинку, я побачив мертвого каме-няра і без жодної рани. Отрута! Другого каменяра не було. Видно, коли Хепі виносив мене з дому, він забрав золото і втік… Тоді вирішив тікати і я…
От бачиш? Усе сталось так, як я думав ще до погра-бування гробниці. Долю кожного було видно з самого початку, тільки ніхто не бачив своєї долі збоку. А ти кажеш, що треба розмовляти з богами, щоб угадувати долю. Ні ти, ні я, ні боги не знають її. Всі ми взнаємо людську долю, коли вона з тайної стає явною. Але то¬ді змінити щось уже пізно.
Оврул наближався до моря. Правда, поволі. Барка була неабияка — мандрівний лупанарій. На інші бар-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *