Мчали коні стор.271

кн йому не вдалося потрапити. Весь час жіночий ве¬реск, галас, уночі п’яні бешкети відвідувачів. Доводи¬лось не тільки веслувати та за вітрилом наглядати, а н разом з господинею та її братом вгамовувати бешкет¬ників.
Одного разу Оврула навіть ножем чнрконули по реб¬рах. Добре, що рана була неглибока. Інакше викину¬ли б Оврула на берег, як ного попередника — здоро¬венного негра. Тому хтось проткнув черево у нічній бійці. Негр так і лишився конати, геть обліплений зе¬леними мухами на багнистому березі Нілу.
І кати ходив Оврул на базар за припасами, коли гу¬ляли на барці гості з міста в тростяних комірчинах, він відчував, що за шш увесь час хтось стежить.
І неспокій не залишав Оврула навіть уві сні. Знову і знову йому снилося, як він разом з каменярами гра¬бує гробницю царівни. Весь час йому снилось, що при¬ходять люди з таємної охорони і встромляють йому в серце довгу бронзову голку. Він відчував навіть товщи¬ну голки. Але кожного разу він прокидався живий і дивувався: «Невже на мене впали прокльони жерців? Ті, що викарбував! на дверях гробниці та труні царів¬ни! Не може цього бути. Адже на батьківщині чаклуни позбавили мене богів. Немає в мене богів! А як немає у мене богів, то нема й чарів наді мною. Тільки зброєю та отрутою можна мене згубити».
Він пильно приглядався до всіх. Але ніяк не міг по¬мітити своїх ворогів.. Міг підозрювати всіх і водночас нікого.
Нарешті вони з’явились перед ним. Оврул лежав го-рілиць біля стерна і дивився на згасаючі зорі. Над тип стояло четверо дідів, сухих і зморшкуватих. Голені че¬репки жрецьких голів, відвисла суха шкіра на шиях, мов у болотяних черепах. Вони змащують себе доро¬гоцінною маковою олією, щоб шкіра не сохла і не свер¬біла.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *