Мчали коні стор.28

швидко пішов до них, плутаючись у високій траві. Лице його було жорстоке, все перекривлене від люті, і він спитав:

Чого не пильнували? Чорти вас забирай! Йолопи царя небесного!.. Це Гаркуші були?!

Авжеж! — сказав хлопчик.— Куцон молодшого як хапонув за руку, так той завищав* як кішка!

Сава сказав:

Кішка не кішка! Життя немає від тих Гаркуш! Ну добре, підемо зараз до Цюцьків, відведемо коня, а тоді вже доведеться піти й поговорити з комітет­никами, і нехай вони востаннє попередять цих пад­люк…

Савка поставив карабін на запобіжник і почепив йо­го на праве плече, натяг так ремінь і пішов поперед коня, а Іван з небожем вели Гладіатора.

Іван скреготів зубами, щось під ніс мурмотів.

Слухай, Іване, ти ці лайки облиш, оно дитина…

А я хіба що?.. Мені душу пече!

Пече не пече, а треба пильнувати…

Ой, як мені пече, ой пече! . .

— Ну нічого, потерпи й перестане! — сказав Сава Іванові, а тоді малому :—А ти злякався чи ні?

А я не знаю, чи я злякався. Тільки мені всі киш­ки в клубок скрутило і дихнути не можу. Дядьку Саво, а чому не розстріляють Гаркуш?

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *