Мчали коні стор.281

ранок причалили до пристані одного з невеличких хра¬мів, що їх так багато на обох берегах ріки. Молодий воїн був з нами. Він все ще не міг отямитись від смер¬ті свого товариша. А я знав, що його також уб’ють чи ножем, чи отрутою, чи заговором. Я й про таке чув. Єгипетські жерці найхитріші та наймудріші в світі.
У храмі ми перепочили день. Підлікували свої рани, що заподіяли собі в кам’яній норі, відіспались. Четвер¬тий старець, найменший та найхирявіший, він не від¬почивав — все щось порпався зі славетним луком. Зма¬зував його олією, перевивав новим сухожиллям. На¬решті дав мені, щоб я його напнув. Я відмовився — лук Благого Бога, найкращого стрільця, мені, чужин¬цеві, і не марилося напнути. Та він наполягав. Я взяв очеретяну стрілу і наклав на тятиву. Обережно натяг. І лук почав — о диво! — напинатись. Зігнувся він геть дугою. Я відпустив. Тятива дзизнула, а стріла із свис¬том понеслася вдалечінь. Лук, як і все в цій країні, був із секретом. У руках необізнаної людини він не міг і трохи зігнутись, але якщо володар натискав на одне місце, пластинки переміщувалися, лук згинався і поси¬лав стрілу з надзвичайною Силою. Але справа не в лу¬кові, а в мумії.
Я був упевнений, що її понесуть кудись у схованку в пустелю. Недарма ж старий жрець зі мною говорив про Сфінкса. Лук і повний сагайдак стріл вони відда¬ли мені. Значить так — або я буду справді візиром і керуватиму воїнами, або мене готують в жертву ве¬ликій таємниці, ще більшій, ніж та, про яку я здога¬дався.
Наступного дня ми вирушили в пустелю. З нами йшло три воїни прикордонної сторожі — чорні люди з далекої країни Пунт. Троє жерців, три храмових вої¬ни і я. Той воїн, що був з нами в Місті Мертвих, заслаб і лишився в храмі. Його трясла лихоманка, він все від¬кривав вуста і нічого не міг сказати. Я знав — він ско-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *