Мчали коні стор.286

вуста вифарбованї червоним соком ягід. Хтивість і по-гибель в її гнучкому тілі, провислих грудях.
Вона підтягла мага до стіни і прихилила спиною. І поки тягла його до стіни, спритно обмацала весь одяг і тіло. Витягла з-під широкого плаща калитку зі сріб-лом і стилет з безвладних пальців. А потім з посміш-кою червоних сороміцьких викривлених вуст зникла за висоновим синім запиналом.

ПРО ДІЯННЯ ПЛЬГАМЕПГЛ

Гільгамеш, цар Уруку, був у розпачі вже другий день: конав його вірний товариш Енкіду.
Той лежав на барвистому покривалі, що просякло його потом. Стало воно темним, важким і холодним, немов увібрало в себе гарячу силу могутнього бійця. Стогнав і плакав могутній Енкіду, вірний друг і зви¬тяжець героя Гільгамеша. Він плакав, квилив, і чим більше залишала сила знаменитого бійця, тим хрипкі¬шим і глухішим ставав його голос. І вже ніщо тепер не допомогало Енкіду. Першого ж дня, як він заслаб, його палило і пекло жаром. Він пив холодну воду, і йому було трохи легше, бо вона притамовувала той жар. Та, зрештою, холодна вода, розбавлена кислим вином, пе¬рестала охолоджувати його нутро. Додали до неї по¬піл зміїний, гранатовий сік і пальмового вина трохи. І полин вже не допомагав. Те зілля він не міг пити — воно йому вивертало назовні кривавою блювотиною. Тоді покликав Гільгамеш всіх магів і чародіїв.
Стали воші біля Енкіду, Клали руки на його чоло, на серце. Хитали головами, казали, що він в руках богів і ніщо його не врятує. Бо кінець його силі — вона виходить з потом. І можна було б силу його повернути, якби він міг пити. Але рідина не проходила до його нутрощів. Тоді герой Гільгамеш, що так палко і вірно любив свого побратима, наказав убити найкращого жертовного бугая. Дали ту паруючу кров Енкіду. Губи його не тримали рідини, і кров, гаряча кров, полилася по його волохатих грудях, зависла крапельками. Гіль¬гамеш підтримував руку свого товариша, яка стала безсилою, кволою, а тепер почала холонути, розм’яка¬ти, мов холонуче тісто. Тоді він вперше відчув жах, жалість і тугу за своїм товаришем. Відвернувся і крик¬нув до стражів, щоб притемнили вікно, аби не драту¬вало сонце своїм сліпучим промінням його хворого

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *