Мчали коні стор.287

друга. Але насправді Гільгамеш відвернувся до пахол- ків, щоб не показати, як по його засмаглому виду ско-тилася сльоза і впала на бороду. Проте заспокоював він Енкіду, кажучи, що хвороба скоро пройде.
Але той не слухав його, крізь стогін вимовляючи сло¬ва прокляття.
Проклинав день свого народження і той день, коли підійшов до водоймища, де пили всі звірі і де побачив блудницю Шамхат. Вона вийшла і розкрила перед ним свої одежі.
Побачив її наготу, принаду її жіночого тіла. Наси¬тився досхочу звабною ласкою. ї зразу ж відвернулися від нього всі звірі. Довелося піти в місто і пристати до людей.
І спробував ще раз його напоїти Гільгамеш кров’ю від чорної ослиці. Всипали туди зілля, порох потертої чорної змії, щоб наситити чорних духів, яких наслала на нього смердюча смерть. Але не пішло те питво в гор¬ло Енкіду: бульбашками чорно-червоної рідини піни¬лось воно в нього з рота, спливало на широченні воло¬хаті груди.
Заквилив Енкіду:
— Помираю я, і немає мені вороття в цей світ! Не¬ма! Це мені кара за те, що я полишив ліси і луки! Це мені кара за те, що я облишив чагарі, очерети і зарос¬ті в річці! За те, що я прийшов у місто! Це мені кара за жіночу звабу! За те, що пестив я хтиве тіло жриці!
Застогнав Енкіду і знепритомнів. Поштовхами нерів-ними підіймалися його груди, розкрилися вуста. Боро-да, коротко стрижена, вифарбована в червоний колір, блищала в світлі лампад.
Темними плямами на тій червоній бороді засихала кров ослиці. Почув тоді Гільгамеш у своєму серці ве-лику тугу. Вона його наповнила розпачем, підкотилась до горла гіркою задухою, витисла з очей солоні сльо¬зи. Наповнився весь він нестерпною тугою, від якої аж

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *