Мчали коні стор.297

міхи. Навантажили весь здобуток на мулів. І пішла дружина вниз із нагір’я. Йшли воїни позаду всього ка¬равану невільничого з захопленою здобиччю. І падали захоплені в полон без їжі, без питва. Вмирали один по одному воїни Гільгамешеві, вбиті стрілами й дротика¬ми, що летіли їм у спину з-за кожного звороту гірської дороги. Та, зрештою, вийшли вони в степ, і відстали від них переслідувачі. І несли воїни тіла своїх мертвих то¬варишів, а полонені везли вантаж лазоревого каменя. Падали вони від сонця, від спраги, від нестачі їжі.
Але впертий Гільгамеш, що йшов попереду, підба-дьорював воїнів, вимахуючи жезлом, і штовхав поло¬нених вістрям списа.
Та, зрештою, й полонених майже не лишилося, а ті, що лишилися, не могли нести тягар. І тоді Гільгамеш забрав у них весь лазоревий камінь, зав’язав його у велику волов’ячу шкуру і кинув собі на плечі. Під тим страшним тягарем, який роздавив би звичайну люди¬ну, який підломив би ноги найміцнішому буйволу, Гільгамеш ішов, карбуючи в пустельному степу свої широкі сліди золочених сандалій.
Нарешті вони побачили на обрії зелені вершки пальм, осяйне золото останнього щаблю зикурату.
І закричали воїни пересохлими губами, захрипіли, ви-махуючи руками. Один воїн не міг далі йти — впав на коліно. Гільгамеш вхопив його лівицею, взяв за раме¬но й повів його так, тримаючи в руці. Інші воїни йшли, чіпляючись за глиняну потріскану землю, підганяючи мулів і висохлих, мов скелети, бранців і бранок.
Підійшли вони до воріт. Плакали, голосили жінки й сестри загиблих воїнів. Співали й танцювали родичі тих, що повернулися. Віддав тоді Гільгамеш родинам загиблих частку їхнього лазуриту, срібла й золота.
І ніколи ще не було такого багатства, бо Гільгамеш навіть до кожної святині приніс і поклав перед ногами бовванів по шматові лазуриту. І підносили хвалу жерці

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *